Бажання привести у світ нову людину і передати їй весь свій життєвий досвід рано чи пізно виникає у більшості чоловіків і жінок, і саме потреба мати дітей є однією з найпоширеніших причин, через які люди створюють сім’ї.

Але незважаючи на наявність у людей уродженої схеми поведінки, що забезпечує продовження роду, кожна людина «дозріває» до дітей свого часу – деякі юнаки та дівчата ще з підліткового віку мріють мати власну велику родину, а інші присвячують молодість саморозвитку, а замислюватись про дітей починають тільки після 30. Також різне ставлення і до кількості дітей: хтось вважає, що йому цілком достатньо однієї дитини, а хтось упевнений, що в сім’ї має бути щонайменше двоє малюків.

У сучасному суспільстві ставлення до багатодітних родин дуже суперечливе, адже з одного боку, влада закликає покращувати демографічну ситуацію, дає допомогу за народження другого, третього та наступних дітей, а з іншого – у свідомості дуже багатьох людей поняття багатодітної та маргінальної сім’ї тотожні. Та й темп життя та фінансові можливості більшості російських сімей змушують потенційних багатодітних тат і мам сумніватися у своїй можливості народити та підняти на ноги кілька дітей. Тому все більше людей планують зупинитися на одній дитині або довго зважують усі «за» і «проти», вирішуючи, чи варто народжувати другу дитину. Розглянемо докладніше переваги та складності, пов’язані з народженням другої дитини, а також спробуємо дати відповідь на питання, чи варто народжувати багато дітей.

Про що потрібно знати, приймаючи рішення про народження другої дитини?
Більшість дорослих людей дотримуються думки, що у кожній сім’ї має бути щонайменше 2 дітей. Аргументують таке переконання по-різному: хтось бореться за покращення демографічної ситуації, хтось вважає, що якщо дитина одна, то вона обов’язково виросте егоїстом, а хтось взагалі впевнений, що чим більше дітей, тим щасливіші батьки. Однак народжувати другу дитину лише за порадою колег/друзів/родичів – більшою мірою безвідповідально та недалекоглядно, оскільки турбота про дітей у будь-якому разі ляже на плечі батьків, а не порадників.

Приймаючи рішення, чи варто народжувати другу дитину, батьки повинні орієнтуватися лише на власне бажання та можливості. Причому важливо, що бажати поповнення сім’ї повинні і чоловік, і дружина, адже нерідко буває так, що жінка ставить чоловіка перед фактом вагітності або чоловік умовляє дружину скоріше народити другого, щоб отримати материнський капітал. Психологи сходяться на думці, що всі діти повинні бути бажаними, адже тільки бажаного малюка батьки зможуть сповна обдарувати коханням.

Також важливо при ухваленні рішення про народження другої дитини враховувати потреби та бажання першого сина чи дочки. Вже наявну дитину батьки повинні запитати, чи хоче вона братика чи сестричку і уважно вислухати її відповідь. Звичайно, думка дитини не може бути остаточною при прийнятті рішення про поповнення сім’ї, проте якщо вона категорично проти, батькам необхідно спочатку налагодити стосунки з уже наявним сином/дочкою, і лише потім повертатися до питання про народження другої.

Основна причина, через яку перша дитина може не хотіти братика чи сестричку, полягає в тому, що їй не вистачає уваги та любові батьків. У цьому випадку брат чи сестра спочатку здаватиметься дитині конкурентом, який забере ті малюки кохання тата і мами, що дістаються йому зараз. Тому батькам, які замислилися про поповнення сім’ї і зіткнулися з явним протестом з боку сина/дочки, потрібно переглянути своє ставлення до дитини і переконати її, що в них знайдеться достатньо часу і любові, щоб задовольнити психологічні потреби двох дітей.

І звичайно, приймаючи рішення, чи варто народжувати другу дитину, не можна забувати і про такий прозовий чинник, як житлові умови та фінансові можливості сім’ї. Думка, ніби на другу дитину не потрібно витрачати багато грошей, тому що вона може доношувати речі старшого брата/сестри, спати на другому ярусі двоярусного ліжка і грати іграшками, що вже є в будинку, докорінно помилково. Звичайно, і з таким підходом люди народжують двох, трьох і більше дітей, проте здебільшого таких сімей ні діти, ні батьки не почуваються щасливими. І як показують багато психологічних і соціальних досліджень, добрі стосунки між братами і сестрами в бідних сім’ях – рідкість, оскільки діти бачать один в одному, передусім, не рідну людину, а конкурента, якому доводиться віддавати половину апельсина та улюблену іграшку.