Дитячі істерики в торгових центрах, магазинах та інших громадських місцях, мами та тата, які щодня проводжають до школи 11- та 12-річних дітей, бабусі, що кутають дитину в 100 одягів і забороняють малюкові бігати навіть на дитячому майданчику – всі ці ситуації вже давно стали настільки звичними, що більшість людей вважає їх абсолютно нормальними. На будь-якому жіночому форумі в обговореннях, що стосуються питань виховання дітей, обов’язково зустрінуться фрази на кшталт «це ж дитина, вона нічого не розуміє», «дітей треба балувати», «на вулиці дітей чекає багато небезпек», «мати, яка не знаходиться поруч із дитиною 24 години на добу – це погана мати» та ін.

Разом з тим, дедалі більше психотерапевтів і дитячих психологів стверджують, що зараз більше половини батьків тією чи іншою мірою калічать психіку дітей гіперопікою і вважають, що саме у звичці мам і тат надмірно опікуватися своїми чадами криється головна причина інфантильності та незрілості молодих людей. Та й багато мами самі розуміють, що часто зайво турбуються про дитину і тим самим пригнічують її розвиток, проте не знають, як перестати опікуватися дитиною та «перерізати пуповину». Розглянемо, чим гіперопіка відрізняється від батьківського кохання та турботи і як побудувати здорові стосунки з дитиною.

Що таке гіперопіка та які її ознаки?
Гіперопека, або точніше, гіперпротекція – це надмірна турбота одного або обох батьків про дитину, при якій у відносинах «дитина-батько» дітям надається мінімум самостійності та особистого психологічного простору, а батьківський контроль здійснюється навіть у тих випадках, коли вона не потрібна. У більшості випадків гіперопіка виходить саме від матері, оскільки чоловіки, як правило, менш схильні до зайвих переживань та занепокоєння без причини. Проте не можна сказати, що тата ніколи не виявляють надмірної турботи про дітей – у низці сімей саме батько не може послабити контроль над дітьми та дати їм більше особистого простору.

Незважаючи на те, що гіперпротекція – це надмірна турбота та надмірний контроль над дитиною, особливості прояву гіперопіки в різних сім’ях суттєво відрізняються. Тому психологами була розроблена класифікація даного явища, згідно з якою існує 4 основні види гіперопіки:

Домінуюча гіперопіка. Даний тип гиперопеки нерозривно пов’язані з авторитарним вихованням, у якому дитина немає у ній права голосу, ні права на власні бажання і переваги. Воля батька та матері для дитини в таких сім’ях – закон, а будь-які їхні слова та думки – незаперечна істина. Система заборон та контролю, суворі правила поведінки в сім’ї, тотальна недовіра до дитини та заниження її здібностей – неодмінні атрибути домінуючої гіперопіки. Батьки повністю ігнорують потребу дитини в самоповазі та повазі, занижуючи її самооцінку та не даючи морально подорослішати. Більшість дітей, які виросли в умовах домінуючої гіперопіки, не вміють ні критично мислити, ні відстоювати свою думку, ні приймати важливі рішення, тому що звикли у всьому слухатися батьків і покладатися на них.
Потураюча гіперопіка. На відміну від домінуючої гіперпротекції, при якій батьки практично повністю ігнорують потреби і бажання дитини, гіперопіка, що потурає, передбачає задоволення всіх капризів чада. У сім’ях з таким типом ставлення до дітей дитина стає практично кумиром сім’ї, а її потреби вважаються більш значущими та важливими, ніж бажання батьків. Мама і тато (або лише один батько) ідеалізують дитину, вселяють, що вона краща за інших дітей, задовольняють навіть безглузді примхи чада, і разом з тим – захищають сина/дочка від будь-яких труднощів. Внаслідок такого виховання, як правило, виростають особистості із завищеною самооцінкою та істеричним характером, які впевнені, що всі оточуючі повинні ставитись до них із таким самим захопленням, як батьки.
Демонстраційна гіперопіка. Через невпевненість у собі та надмірну залежність від думки інших, батьки намагаються підвищити статус в очах суспільства за допомогою ставлення до своєї дитини. Такі мами та тата «грають на публіку», купуючи дитині найдорожчий і наймодніший одяг, записуючи його в десяток розвиваючих центрів та секцій і вимагаючи від чада досягнень та результатів, якими можна було б похвалитися перед іншими батьками. У цьому випадку ставлення до дитини мало відрізняється від ставлення до ляльки, адже батьки не бачать у сина/дочки живої людини з власними бажаннями та інтересами, а використовують її як задоволення амбіцій. Така гіперопіка батьків лише посилюється в міру дорослішання дитини, тому що тато і мама все більше пригнічують особистість дитини і встановлюють їй все більше правил і вимог, щоб виглядати зразковими батьками в очах суспільства.